3 травня 2026 року на запрошення Союзу українок, під егідою якого перебуває Музей родини Гриневичів, доктор педагогічних наук, професор Лариса КОРЖ-УСЕНКО взяла участь у вшануванні пам'яті визначних українських діячів та їхніх послідовників. Захід відбувся за участі союзянок, вчених, митців, представників органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків відзначив активних представниць українського жіночого руху. Особливу атмосферу створював музичний супровід заходу та пісні у виконанні талановитих артистів.
Виступ Лариси Вікторівни КОРЖ-УСЕНКО було присвячено педагогічній діяльності Катрі Гриневичівни, яка здійснила чільний внесок у формування національної ідентичності української молоді.
Усім зацікавленим пропонуємо ознайомитися з матеріалом виступу.
В історії освіти є непересічні особистості, якими ми надихаємося, які варті нашої особливої уваги та поваги. Життєвий і творчий шлях Катрі Гриневичевої є унікальним прикладом поєднання самовідданого вчителювання, яскравого літературного таланту та активної громадської діяльності, спрямованої на формування національної ідентичності. Катря походить із педагогічної родини, і здобувши освіту у вчительській семінарії Кракова, під впливом В.Стефаника вона почала писати українською мовою, обрала долю української просвітниці та народної вчительки в селах Галичини. Катря розглядала вчителя як культурного місіонера, який має «будити» громаду, виховувати почуття національної самоповаги та зміцнювати зв’язок з героїчним минулим України. Її концепція «живої історії» знайшла відображення у відомих історичних повістях, «Шестикрилець» та «Шолом Побідоносця».
Заслуговує на повагу самовіддана праця Катрі в таборі для біженців у Гмюнді (Австрія) під час Першої світової війни, де україноцетричну модель освіти поєднано з «екстремальною педагогікою». Створюючи українські школи та «захоронки» (дитячі садки), Катря виконувала освітню і терапевтичну функцію, рятуючи дітей від морального занепаду та денаціоналізації. Опинившись серед тисяч виселенців з Галичини та Буковини, які потерпали від жахливої антисанітарії, голоду та епідемій тифу, письменниця взяла на себе місію духовного та інтелектуального порятунку найбільш вразливих - дітей. Умови Гмюнда, який називали «долиною смерті», вимагали щоденної боротьби за збереження людської гідності та національної ідентичності в межовій ситуації. Вона впроваджувала створення хорів, театральних гуртків, проведення Шевченківських свят, адже в екстримальних умовах саме культура є тим стержнем, який не дає особистості зламатися. Її роль виходила далеко за межі вчительства: вона була опікункою та захисницею, яка вибивала для сиріт елементарні засоби для виживання, водночас плекаючи усвідомлення належності до рідного народу. Весь цей трагічний і героїчний досвід, згодом ліг в основу її збірки новел «Непоборні», яка стала літературним пам’ятником українській незламності, коли в умовах гуманітарної катастрофи освіта стала інструментом життєстійкості, психологічної реабілітації та національного виживання. Таким чином, діяльність Катрі Гриневичевої у Гмюнді довела, що навіть у нелюдських обставинах правильно обрана виховна стратегія здатна перетворити місце страждання на осередок духовного гартування.
Цей досвід Катря перенесла в роботу товариства «Рідна школа», де брала участь у формуванні концепції приватного українського шкільництва як альтернативи державним польським закладам. Важливим аспектом діяльності Катрі Гриневичевої була робота у професійних спілках, зокрема у «Взаємній помочі українського вчительства». Вона покладала великі надії на фахову підготовку жінок-вчительок, убачаючи в них головну рушійну силу початкової народної освіти. Редагуючи дитячий журнал «Дзвіночок», Гриневичева майстерно поєднувала естетичне виховання з етичними цінностями. Цей часопис став дидактичним інструментом, що інтегрував знання з історії, літератури, географії та етнографії в єдиний комплекс українознавства. Творча спадщина Катрі Гриневичевої сьогодні є дуже актуальною для розвитку україноцентричної моделі освіти, де вчитель є не просто ретранслятором інформації, а інтелектуальним лідером і охоронцем культурного коду свого народу.